Печать

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.
1 час 1 день 1 неделя 1 месяц Навсегда

[Дженни]

Сразу видно - Европа у вас под боком . У нас подобное уже тоже можно услышать, но редко, а вот во Львове, Ивано-Франковске, Тернополе это норма жизни. Приятно .

[Rui]

  Форум Заработал 

[Дженни]

Действительно приятно. Тьфу-тьфу-тьфу!

[Аристарх]

Нееее, у нас не так:

Вспомнилась картинка из харьковской студенческой юности:

Трамвай,идущий от станции метро "Советская" вверх по улице Пушкинской:
- Скажиите, Выии на Гир'шмана выииходите?
- Да, таки выиихожу!
- А впередии Вас выииходят?
- Самой собой, дамочка! Они выииходят!
- Стесняюсь спр'осить: а выии их спр'ашивали?

[acilsik]

За чьи идеи гибнут парни?
За что их посылали в бой?
Изба и хата – стынут ставни.
И вот груз 200 под конвой –
                                          домой.
Я вопреки люблю Россию,
За Пушкина её люблю,
За Пастернака и Толстого,
И за Ахматову свою.
Люблю Россию за дороги
Бескрайние, как небеса.
И за акунинские строки,
И за Есенина глаза…
И за язык… Такой глубокий,
Как все земные зеркала…
 
Всё вопреки…
 
Реальность строга.
Теперь у нас войной она.
Солдаты наши в камуфляже –
Солдаты русские идут.
Но каждый молится, и жены
И тех, и наших дома ждут.

Но всем вернуться не случится,
За что их посылали в бой?
Изба и хата – стынут ставни…
Россия – это ведь не Путин –
                                 само собой…

[acilsik]

***
Когда ты уйдёшь – я останусь
И свечку поставлю за всех, кто живёт,
За всех, кто с тобой в камуфляже
Подошвами волны свинцовые трёт.

Я буду ходить на работу –
Ты будешь ходить воевать.
Мы справимся, просто досадно,
Что вдруг научилась людей проклинать.

Но странно, теперь и молиться
Не так, как обычно, могу.
И если уйдёшь, я останусь
На этом больном берегу.

А после придётся оставить
Всё то, что не сможем забыть.
И сядем на кухне и будем
За мир и друзей твоих пить.

[Дженни]

Прочитай перед дорогою молитву.
Зупинись. Поглянь іще раз на реальність.
Ти ще встигнеш впрягтись у буденну гонитву,
Яка радісно знищує нашу з тобою ментальність.

Вже за пару годин ти нестимешся в обійми ночі,
Вітер стрімко летітиме за "Інтерсіті",
Наздогнати тебе він не зможе, як навіть захоче -
Ти залишиш йому лише сіро-червоне графіті.

Забувай всі страхи свої - вони затягують битву,
Відганяй все, що стримує світлу надію.
Коли ти промовляєш до Бога, це є молитва,
Коли він промовляє до тебе, це шизофренія.

09.11.2014

[Аристарх]

Фигассе!
Класс!
 

[Дженни]

 
Пасибачки! Писалось легко - на одном дыхании.

[acilsik]

Те невпізнане серцем і очима,
Те незбагненне розумом сповна,
Що не кохання миле та єдине,
І не велика кряжиста стіна...

Не страх, не лють, та, знаєш, і не сяйво,
Не смутку біль, не вогнестий розмай.
А віра в те, що подихом живлющім
Ти зможеш одігріти небокрай.

Де синє поцілунком тихі луки
Як парубок вустами укрива,
Де зеленіють пагони набуті
І забуває холоди зима.

Я вірю в тебе, діво жовточола,
Що з покриком весни забудеш сніг.
Вдихнеш вологість дня на повні груди,
І скинеш ланцюги з набитих ніг.

Я просто вірю, знаю, хай як кажуть.
Це їх проблеми - внутрішні зв'язки.
Не страх, не лють, та, знаєш, і не сяйво
Спроможні скинуть сильні ланцюги.

А наша віра - впевненість на Бога,
Та янголів тілесних на землі.
Я вірю в тебе, діво жовточола,
Я вірю в себе. Просто: ні - війні.

[acilsik]

Легкий, наче склянка зеленого чаю,
Гарячий, як полум’я з лона Землі,
Потужний, як вихор, що враз завертає
Пароми, набиті чужими людьми.

Минулої ночі я марою світла
Ходила над містом та бачила все.
Дахами будинків, парканами… тихо
Я чула, як дощ зорепадом цвіте.

Я взнала, як краплі вологі і ситі
Крізь шкіру життям набивають стежки
Та в блискавках щастя як танути вітром
Легким, наче подих зелений весни…

[Дженни]

Я так дивлюсь, україномовна поезія процвітає! Анюта, молодець!

Продовжую естафету.
______________________

Херсонський вокзал. Одинадцята ночі.
Зірки над нами низькі і пророчі,
Вони, наче стражі вокзального протягу,
Чекають із нами одеського потягу.

У тиші раптово усе нездійсненне
Стає більш реальним і навіть буденним,
Усе недомовлене гучно лунає,
Незламне ламається, звичне – лякає.

Ця тиша вокзальна, важка й мерехтлива,
Окутує нас обережно й сміливо,
Примушує думати, навіть боятись
Того, чого з нами не може не статись.

Раптовий звук потяга враз розпинає
Цю тишу й думки – і до нас долинають
Чужі голоси. З них більшість жіночі…
Херсонський вокзал. Одинадцята ночі.

[acilsik]

хорошо! 

[Дженни]

Сенкью

[acilsik]

Се мій останній вірш на цих теренах,
Якщо терени не здобудуть світ
Потужний і набряклістю сповитий,
Розлогий і вологий, небом ситий,
Собою, наче яр, несамовитий
Та чистий, наче вишні срібний квіт.

Се мій останній вірш – остання спроба,
Що краю в часовирі не знайде,
Години тихим плесом обійде…
До подиху – останнього порогу…
Це мій останній вірш – остання спроба
Знайти в зіницях дзеркала тебе.

[acilsik]

А може й справді хай те не родиться,
Що смертю вмерти з плинністю повинно –
Воно в народженні свому не винно,
То може, взагалі хай не вмирає?

Навіщо починати те, що згине?
І як зчитати поведінку кола?
Як вісімку вловити випадково,
Що вічність у зіниці завертає?

Вони, ті кола, коліями марють,
А вісімки у мріях про світанки.
Країна розірвалась на ділянки,
І в тих ділянках дихати звикає.

І души розриваються на хмари,
Дощами випадаючи у простір.
Як вісімка прийде до кола в гості,
Тоді й зіткнеться вітер з небокраєм.

І зможе народитися на розі
Все те, що взагалі не знайде втрати,
І сонце розтрощіть промінням ґрати,
І вічність у зіницях заспіває.

А поки, справді, час чекати світла,
Воно ж не винно в тому, що загасло,
Забувши про христові чисті ясла…
Хай поки взагалі не помирає.

[acilsik]

Ти обираєш подорожі в часі
з меню своїх традицій незбагненних…
Ти згадуєш, як вітер знав її, та осягаєш простір
                                                            у вікні.
Насамперед болить не справжня віра –
насамперед болять спокійні дні,
яких чіпляються забуті кроки сонця,
і наче те вікно на мить стає віконцем,
а хмари наче знову запашні…
Тоді й лякають болісно твої
не зовсім стерті літери в долонях,
а сивина крокує знов на скронях,
говорячи тебе, шепочучи її…

Ти обираєш подорожі в часі
з меню своїх традицій незбагненних…
Коли надвечір скло віконне дзеркалом стає,
                                           малюючи тебе лише тобі.

[acilsik]

Від нього пахло мускусно і пряно,
Від неї пахло огірком та милом.
Для ночі темної було поки що рано,
Для дня – вже вечоріло, трохи пізно.

Вони пересіклися біля сходів,
Вони в перерві похапцем палили.
Та фрази, що говоряться з нагоди,
Крізь дим духм’яний сенс в собі відкрили.

Для них не було квітів та цукерок –
Всі порухи спиймались невагомо.
Та стеля із розірваних веселок
Вся раптом стала дуже кольорова.

Від неї пахло мускусом і милом,
Від нього – огірком та чимось пряним.
Повітря стало крізь фіранки синім,
Для сліз і рішень ще було зарано.

[AvA]

Від нього пахло мускусно і пряно,
Від неї пахло огірком та милом.
.....
Від неї пахло мускусом і милом,
Від нього – огірком та чимось пряним.
.....

Б.Р.А.В.О.

[Say]

Приходит ночь, ещё одна из многих,
Когда ни кофе, ни коньяк не помогают!
Лишь холод, этот жутко дикий холод
До глубины души крюком меня пронзает!

Плетёт из струн души кривое полотно,
Вплетает вены жизни не спеша.
Как мог ты стать с проклятой стужей заодно
И этот бой вести фатально, чуть дыша?!

Обидам горьким позволять брать верх,
Словами хлёсткими пощёчины влеплять?
Бумага стерпит, ей недолог век,
А холст души придется долго расплетать.

Я расплету, когда-нибудь, потом,
Когда привыкнет к боли тишина,
Когда сплетённым скрюченным куском
Затянет сердце глупая тоска.

Когда рассветный луч коснется губ,
Заиндевелых от полУночной борьбы.
Когда счастливым станет человек,
Скрутивший душу эхом пустоты.

[acilsik]

Да, холодные слова

[acilsik]

http://www.ex.ua/416376565680

первый клип на мои слова

[acilsik]

Від нього пахло мускусно і пряно,
Від неї пахло огірком та милом.
.....
Від неї пахло мускусом і милом,
Від нього – огірком та чимось пряним.
.....

Б.Р.А.В.О.

Ой, спасибо 

[Say]

Анечка, это здорово! Впервые-Это всегда здорово)) Поздравляю 
Не могу послушать-там регистрация нужна?

[sv]

Супер!!!!